Програма обміну учнями між гімназією НТН та Ченстоховською гімназією №8

Проект "Театр у горах без кордонів"

/Files/images/for_news/leiba_end 3.jpg

/Files/images/for_news/DSC_0650.JPG

Театр в горах без кордонів

Українська делегація у пошуках пригод, гарного відпочинку, нових знайомств та можливості випробувати свої сили в акторській майстерності вирушила у багатообіцяючу подорож у ніч з 17 на 18 серпня.

Першою нашою зупинкою було величне місто Львів. Ми мали нагоду прогулятись старим центром славетного міста, відвідати шоколадну майстерню, кав’ярню-музей добування кави, побачити чудові архітектурні цікавинки. Гарно відпочивши після довгої дороги, ми продовжили подорож до Польщі.

Перетнувши кордон, проїхавши чимало миль, наша група зупинилась у Вроцлаві, де ми зустріли своїх майбутніх колег-поляків, а також друзів. Далі ми їхали разом, відчуваючи щось дивовижне, що мало ось-ось трапитись. Величні гірські краєвиди відкрились нам через три години. Це було неймовірно. Відчуття хвилювань та захоплення огорнули всіх до єдиного. Ми з нетерпінням чекали на прибуття.


У с Пшесеці, на харцеській базі, нас гостинно зустріла пані Тереса, господарка цього закладу. Розселившись по кімнатах, наша група відправилась до їдальні, де на нас чекав смачний обід пана Роберта, який надалі піклувався про задоволення наших апетитів. А ввечері нас чекало коло знайомств, цікаві ігри, урочисте підняття двох прапорів.

Чимало приготувала нам сюрпризів пані Аніта, директорка гімназії №8 у Ченствохові. Ми, та наші друзі-поляки, відвідали водоспад «Підгірний», що був неподалік від бази А якою чудовою була подорож до замку Хойник - вражень було маса. Проводили ми конкурси чистоти, де першу перемогу здобула кімната дівчат №2, але наступні рази перемогу здобувала кімната хлопців, що дивувало всіх на базі, та й самих хлопців… Спускались ми й до Єленої - Гури, міста, що розташоване у підніжжя гір, пані Аніта, пригостила групу смачним морозивом, що було дуже бажаним у спекотний день. Пізніше ми відвідали парк атракціонів. Піднімались на висоту 1350 метрів, де милувались «ладним ставом» і добре відпочили після трьох часового піднімання, а через декілька годин нас чекав аквапарк. Були ми й біля водоспаду «Каменчик», висотою у 27 метрів.

Завдяки нашим викладачам ми, українська група, відвідали Прагу. Столиця Чехії виправдала наші сподівання як красою, як привітливістю, так і цінами. Але під кінець дня ми мусили повертатись на базу до наших друзів-поляків.

Результатом нашої веселої пізнавальної подорожі до табору у Польщі став фільм «Попелюшка», над яким працював увесь наш колектив.

У день від’їзду нас переповнювали суперечливі емоції: ми сумували за рідними, хотіли повернутись, але у той же час, ми так сильно хотіли залишитись, не бажали прощатись із новими друзями, з тією чудовою місцевістю.

До України ми повернулись 29 серпня, а вже вранці 30-го нас на пероні зустрічали любі батьки, з якими ми згодом ділились своїми враженнями.

Усі ми дуже вдячні організаторам проекту «Театр в горах без кордонів», а також нашим батькам за підтримку.

Безверха Анастасія, учениця 11 класу


Між нашим закладом та гімназією №8 міста Ченстохова, Республіка Польща, підписано документ про співпрацю та партнерськи зв'язки

/Files/images/for_news/PL.jpg

Мої враження від подорожі до Польщі

(ця статтю з фотографіями можна завантажити у форматі .doc (у самому низу)

Проект «Театр в горах без кордонів» став моїм третім табором за все літо. Третім, але не найгіршим, скажу чесно, він виявився найкращим та найколоритнішим. Я давно мріяла побувати десь у закордонному таборі. Нарешті моя мрія здійснилася!

Група, яку запросили взяти участь у програмі обміну, складалася з 14 учнів 7-1, 9, 10 та 11 класів нашої гімназії. Щоб добратися до місця призначення, необхідно було доїхати до вузлової станції Знам’янка, потім потягом до Львова, а там, опівночі, нас вже чекав (чи ми його чекали) величезний рейсовий автобус «Львів – Вроцлав», і на завершення, у Вроцлаві, ми здійснили пересадку на автобус, що віз польських учнів, і разом з ними галасливо попрямували до пункту призначення, населеного пункту Пшесека, що недалеко від міста Єленя-Гура. Дорога була дещо важкою і виснажливою, проте веселою.

12 годин у Львові ми використали для ознайомлення з історичним центром міста. Спустилися у «Копальню кави», відвідали «Майстерню шоколаду», «Майстерню карамелі», піднялися на вежу міської ратуші, відвідали 5 старовинних соборів, гуляли центральними вуличками міста та проїхалися славнозвісним львівським трамвайчиком. Посадка на рейсовий автобус Львів-Вроцлав мала бути на привокзальній площі, але ми дуже хвилювалися – а якщо автобус не приїде? Тричі телефонували до диспетчера, яка запевняла, що автобус обов’язково приїде. Так і сталося. Хвилювання з цього приводу буле вже позаду. Ми влаштувалися на кращих місцях – посередині автобуса. Попереду - Польща, Євросоюз!

Я не вперше перетинала Державний кордон України, але вперше без батьків. Перевірка паспортів, огляд багажу, пси-митники, що шукають заборонені для перевозу речі… очікування вердикту прикордонників – пропустити чи ні. На польській стороні кордону, вже у Євросоюзі – проходили через зал, де кожен особисто надавав свій проїзний документ та сканував відбитки пальців. «Усього» чотири з половиною години… і ми виїхали на автостраду. Автобус набрав швидкість 110 кілометрів на годину, але дорога була настільки рівною, що у середині автобуса було тихо-тихо і ми позасинали.

Прокинулися у місті Краків, де була планова зупинка. Знову заснули… Розплющили очі вже на околицях Вроцлава. Оскільки автобус затримався на кордоні довше, ніж передбачав графік руху, то й на кінцеву зупинку ми приїхали із запізненням на дві години.

У Польщі, з моменту вступу до Євросоюзу, ведуться великі, навіть величезні, реконструкції. Будуються нові дороги, автобани. Ось й у Вроцлаві розібрали старий автовокзал поряд із залізничною станцією. Тому автобуси прибувають на тимчасовий майданчик, розташований на подвір’ї якоїсь адміністративної будівлі. Саме у такий «мурашник», не зовсім впорядкований, ми й приїхали. Де шукати наших польських друзів – не відомо. Але вже за 10 хвилин після висадки з автобусу Олег Анатолійович, керівник нашої групи, знайшов пані Аніту – директора Ченстоховської гімназії, керівника групи польських дітей, що беруть участь у спільному таборі.

За пів години ми завантажили «під зав’язку» не дуже великий польський автобус своїми валізами (дівчата взяли по 7 вечірніх суконь), та вирушили у тригодинну подорож Нижньою Сілезією у бік гір Крконошей.

Перше враження від польських дітей – дуже галасливі. Ми трохи стомилися і тому сиділи тихо, а поляки веселилися. Але ж це й зрозуміло – польські учні були у себе вдома, а ми – у гостях.

Наше тимчасове місце проживання – база польських харцерів (скаутів), яка належить харцерам з міста Лодзь. Вона розташована у 5 кілометрах від міста Єленя-Гура у курортному містечку Пшесека (назва пішла від слова «просіка»), розташованому просто на схилах гір. Від підніжжя гори до бази - 20 поворотів гірської, але асфальтованої дороги. Повз нашу базу прокладено маршрути двох міських ліній автобусів, що свідчить про популярність цього місця серед туристів. У 40-80-х роках ХХ сторіччя з міста Єленя Гора сюди ходив навіть трамвай, доречи пам’ятник йому ми бачили при у Пшесеці.

Як буває на міжнародних фестивалях, для кращого взаємопорозуміння, поселення відбувається за змішаним принципом – у одній кімнаті поселено представників польської та української делегації (звісно, що хлопці та дівчата – окремо). Ми одразу ж потоваришували та знайшли спільну мову: першого дня ми розмовляли англійською, так як українці не володіли польською мовою, а поляки – українською. Через пару днів ми вже спілкуватися на якійсь чудернацькій, невідомій досі мові – польсько - українсько - англійській, і нам це вдавалось чудово. Кожного дня ми мали чим зайнятись – грали у нові для нас рухливі ігри, ходили у походи, вчили слова казки «Попелюшка», яку нам треба було поставити разом з поляками, і весь цей час ми вчили польську мову. І апогеєм вивчення нами польської, а поляками української мов, став не день прем’єри, а один із звичайних днів, коли на галявині бази відпочинку «Калинка» (ми всі полюбили це місце і не тільки за кущі ожини, що росли неподалік) наша група та група поляків обмінялися відомими піснями, які ми вивчили і потім залюбки співали. Я здружилася з близнюками Кубою та Бартеком, Наталією, Марцеліною, Кароліною та іншими. В кожного з нас з’явилися нові польські друзі. А як сподобалися наші хлопці, дійсно вони були «ґречними» (так казали поляки), а перше слово яке вивчили польські гімназисти – було «подруга», дякуємо тобі Макс! Ну, що ж попрямуємо далі по хронології.

Перша спільна лінійка відбулась, коли сонечко вже давно заховалося за гірськими вершинами, тому підняття прапорів обох країн та співання гімнів наших держав-сусідів відбувалося у темряві, яку розрізали промені ліхтариків мобільних телефонів. Наші хлопці знову були найкращими (це вони своїми руками підготували флагшток для прапорів.)

Хочу сказати окремо про відносини між вчителями та учнями. Вони – дуже демократичні, інколи надінь занадто… І ось приклад: ранкова посадка у екскурсійний автобус. Усі зайняли місця. Автобус почав плавно з’їжджати у долину. Пані Аніта запитала із сарказмом: «А хто забув свій рюкзак на лавочці?»… Усі перевірили свої речі: пакети з бутербродами, пакети з купальними костюмами та рушниками, бо сьогодні - аквапарк!!!… Ніхто не відгукнувся. Тоді пані Аніта з розпачем сказала…. «Це ж мій рюкзак.. А у ньому гроші на наші екскурсії…». Тоді найстарший з поляків хлопець – Міхал, - сказав, що може збігати на базу та забрати цей рюкзак. Автобус зупинився та стояв із відкритими дверми. Керівники, перебираючи варіанти, згадали, що у момент посадки до автобуса, поруч з базою стояв автомобіль, який завозив овочі для нашої бази і який буде повертатися тією ж дорогою. Пані Аніта зателефонувала коменданту бази пані Терезі та попросила її передати рюкзак водієм легковика. Так і зробили. А Міхал? А він пробігся у гору та з гори… Повернувся у «не гарному» настрої… Пані Аніта вибачилася та запропонувала виконати його, не дуже складне бажання… Він захотів, щоб пані Аніта понесла його на своїй спині у гору, до водоспаду… Усі подумали – це просто жарт… Але яким було наше здивування, коли Міхал, учень гімназії, видерся на спину директору, і вона пронесла його метрів з десять до водоспаду… Ось такими можуть бути відносини між педагогами та учнями. Принаймні у цій польській гімназії…Але учні дуже поважають своїх наставників, це зразу кидалося у очі, а наставники їх виховують, але і люблять, як своїх…

Вечорами ми влаштовували чаювання з цукерками та халвою, привезеними з України, тістечками, від наших іменинників (Вадима і Марго вітаю ще раз) та налисниками, приготовленими нашими польським друзями у виконанні шеф-кухаря пана Роберта (про нього – прочитаєте нижче). Ми з’ясували, що у Польщі халва – це східний делікатес, а таких цукерок, як ми привезли немає, тому наші ласощі дуже припали до душі полякам. Ми обмінювалися подарунками. Від українців були подаровані вишиті картини, листівки, браслети, м’які іграшки, створені руками учнів нашої гімназії, солодкі українські ласощі, керамічні кухлики та магніти. З багатьма сувенірами поляки не хотіли розлучатися та носили їх з собою. Діти з Польщі подарували нам печатну продукцію, магніти, брелоки, туристичні путівники, фотоальбоми….

А тепер, нарешті, про гори, величні, зелені, неприступні гори. В гори я завжди їздила тільки взимку, тому хотіла подивитися на них ще й літом. Я очікувала, що буде дуже гарно, але й подумати не могла, що настільки! Навколо бази були надзвичайні краєвиди!

Оскільки, відпочинок був активним, тому ми кожного дня ходили пішки в гори, одного разу дійшли до висоти 1350 м по дорозі на гору Снєжка, могли б і піднятися вище, та екскурсовод сказала, що вже запізно іти в гору. Відвідали середньовічний замок Хойнік – загадкове, таємниче місце, розташоване високо на горі, з якої відкривався просто фантастичний вид на передмістя Єленьої-Гори та на гори Крконоши. Не буду описувати як ми дерлися до Хойніка, скільки води випили, цукерок з’їли, пісень заспівали, може трошки і заморилися, але замок того коштував, повірте.

Під час перебування у таборі пройшли презентації країн: Польщі та України. Польська делегація розповіла про своє рідне місто – Честохову та продемонструвала відео про свою гімназію. Також показали нам елементи традиційного одягу, убрання футбольних фанатів та подарували польські сувеніри.

Наступного дня була презентація України. Ми розповіли про країну, про рідне місто Кіровоград, нашу гімназію. Продемонстрували 10 відео сюжетів для візуалізації. Потім наші учні співали пісень групи ВВ та подарували кожному пакет з українськими презентами.

За весь час нашого перебування в Польщі, ми відвідали багато цікавих місць та містечок: Єленю-Гуру, Вроцлав, міста-курорти: Шклярську Порембу та Карпач, також побували у місцевому аквапарку з гідротермальною водою - Тепліцькії Купальнях, піднімалися у гору та опускалися у каньйон у касках до найбільшого водоспаду цієї місцевості – «Каменчика», купалися у водах водоспаду «Підгірний», що розташований у 600 метрах від нашої бази, побували у краєзнавчому музеї у Єлені-Гурі, вікінгській церкві 14 сторіччя, Каконошському Національному парку та японському саду.

Окремо хочу розповісти про подорож у подорожі – поїздку до Праги. Польські діти не могли поїхати за кордон своєї країни без спеціальних дозволів батьків, а ми могли – мали візу Шенген для подорожі в усі країни Євросоюзу. Про цю можливість ми знали заздалегідь, але все ж ця подорож залежала від багатьох чинників – погоди, наявності вільного автобуса у перевізників, наявності вільного дня у досить щільній програмі табору. Але зірки зійшлися на небі у правильній конфігурації – тому все відбулось так, як запланували. Ну, майже все… Справа у тому, що у «без кордонній» Єврозоні знову стали вибірково перевіряти документи на умовному кордоні між країнами. Тому на в’їзді до Чехії наш мікроавтобус зупинили чеські прикордонники для перевірки документів. Під час перевірки з’ясувалося, що наш перекладач, Роман, забув свій паспорт на базі. Йму прийшлося сплатити великий штраф та повернутися назад до Польщі…Закони в Єврозоні працюють…

Перетнувши кордон (тільки напис «Чеська республіка») ми стали спускатися серпантинною дорогою через містечка, де у кожному працювала скловарня фабрика. Проїжджаючи через місто Млада Болеслав, у якому виробляються автомобілі марки «Шкода», ми зупинилося у місцевому супермаркеті, де придбали місцевих цукерок, шоколадок, йогуртів та печива (приємна несподіванка – є багато товарів дешевших чим у нас).

До Праги ми доїхали із запізненням, оскільки майже годину втратили на кордоні, але місцевий екскурсовод (колишня киянка) чекала на умовному місці, з якого починаються більшість екскурсійних маршрутів. Оскільки за рік Прагу відвідують 6 мільйонів туристів, то кожного літнього дня до нього приїздять приблизно 30-35 тисяч осіб, які переважно йдуть одним маршрутом – з Празького града, що домінує над містом на пагорбі, через Карлів міст – на Староміську площу, з середньовічним астрономічним годинником-курантами, який кожну годину збирає натовп гостей міста. Астрономічний циферблат годинника є однією з форм механічної астролябії, пристрою, що використовується в середньовічній астрономії. Годинник показує роки, місяці, дні та години, час сходу і заходу Сонця, час сходу і заходу Місяця, а також положення знаків зодіаку.

У центрі циферблату розташована Земля, довкола якої обертається Сонце. Щогодини, коли б'є годинник, відбувається невелика вистава в традиціях середньовічного лялькового театру. Фігурки, що є втіленнями людських вад і таких домінант людського життя, як смерть або неминуча розплата за вчинення гріхів, починають рухатися: скелет смикає за мотузок дзвін, янгол здіймає та опускає караючого меча. У віконцях годинника— лики Апостолів змінюють один одного, і нарешті на довершення вистави кукурікає півень.

Так і ми приєдналися до юрби туристів, що намагалися оглядати історичні пам’ятки, фотографуватися на фоні палаців та скульптур, та встигати за своїм екскурсоводом. У Празі дуже легко загубитись, відставши від «своїх». Але на кожному нашому учневі була фірмова біла кепка, яка вирізняла «наших» від «не наших». Екскурсовод намагалась за дві с половиною години розповісти інформацію, яка надрукована на 540 сторінках підручника історії Чехії. Щось навіть ми запам’ятали…

Несподіванкою для більшості наших учнів була зустріч нашої Олесі зі своєю сестрою Кариною, що працює саме у Празі.

Вільний час дівчата присвятили шопінгу… З фірмовим пакетами та хорошим настроєм мі поспішали до привокзальної площі. У точку посадки до автобусу (на відстані 4 кілометра від місці висадки) ми прибули хвилина у хвилину!

На зворотному шляху ми мріяли про зустріч з паном Робертом… Про нього, як і обіцяла – окремо і зараз.

Нашим кухарем на базі був пан Роберт, який мав вигляд шеф-кухаря наче з реклами про італійську піцу – великий вусань, дуже привітний. Він щоденно готував нам сніданки, обіди та вечері, бутерброди, якщо ми у наших подорожах не встигали повернутися на базу на обідню годину. Якщо суп, відбивні, плов – залишалися, то ми мали можливість з’їсте це під час наступного прийому їжі. Порції були великими, завжди можна було отримати добавку. Ми фотографувалися з паном Робертом та подякували йому за прекрасну роботу.

Відбулось дуже багато подій, які, мабуть, запам’ятаються на все життя: постановка п’єси «Попелюшка», вітання Вадима, Маргарити та Мачика з днем Народження (до речі, Маргариту вітали опівночі усі учасники табору), веселі каруселі на базі нашого будиночку, катання на рейкових санчатах, смачне морозиво та традиційні «гофри» з кремом, фруктами та ягодами. Ми навчали польських дітей нашим пісням та вчились співати польських пісень. А співали ми повсюди: в горах, в автобусі, в приміщенні…, та ще дуже багато різних щасливих спогадів.

Про виставу «Попелюшка» - теж більш детально. Результатом нашого спільного перебування у таборі мав стати спільний українсько-польський спектакль «Попелюшка» на двох мовах. У п’єсі – близько 10 ролей, а нас – 30 дітей. Тому польські керівники, що змінили директора та завуча Честоховської гімназії, дуже швидко дописали 20 ролей. Таким чином – усі учні були задіяні у спектаклі. Роман, наш перекладач, зробив переклад слів п’єси з польської на українську. З привезених костюмів, елементів свого одягу, шматків тканини, знайдених у шафах бази – створили костюми для кожного актора. Приміщення ігрової кімнати задекорували під театральну залу. Повноцінного спектаклю дати не вдалося – брак куліс та замале приміщення не сприяли цьому. Тому було прийнято рішення – зробити відеозапис спектаклю. Після зйомок та монтажу матеріалу відбулась презентація. Були присутні усі, хто брав у ньому участь та працював на базі. Глядачі бурхливо реагували на репліки, дивувалися своєму «не такому» голосу на відео та завершили перегляд аплодисментами.

Оскільки наше таборування припало на останні дні серпня, і ми були останньою літньою зміною на базі харцерів, тому нам довелося допомогти коменданту, пані Тересе, розібрати, демонтувати та перенести на склад намети, лавочки, столи та шатер, що були розташовані на галявині біля будиночка бази. Цю фізично складну роботу виконали хлопці.

Під час завершальної лінійки дорослі висловили подяку учням з обох країн за безконфліктне та дружелюбне ставлення одних до одних, а діти – за чудовий, змістовно проведений відпочинок.

На зворотному шляху ми здійснили останню спільну екскурсію – центром міста Вроцлав. Разом пройшлися від залізничного вокзалу до площі Ринок, обмінялися адресами та провели польську делегацію на автовокзалі. Вже стемніло, але у нас було ще 2 години до нашого автобусу, тому ми ще раз повернулися до центру та відвідали місцеву Галерею – величезний торговельний центр, де придбали польських ласощів для себе та на подарунки рідним та близьким людям.

До Львову ми прибули майже за розкладом, знову відвідали центр міста, придбали львівських сувенірів – каву та шоколад місцевого виробництва, ще раз пообідали у кафе мережі «Смачні сезони». Далі – потяг, електричка… і ми дома!

Все було надзвичайно круто. Ми всі здружилися, дізналися більше один про одного, знайшли нових друзів. Я б із задоволення зустрілася з польськими дітьми ще раз!

Тарасенко Олександра, 8-1 клас ГНТН


ВІДЕО "Проект "Театр у горах без кордонів"

ВІДЕО "Казка "Попелюшка"

ВІДЕО "Празька казка"

Вкладення
Кiлькiсть переглядiв: 1363

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.