Діти потребують захисту

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство.

Є чотири форми жорстокого поводження з дітьми. Це – фізичне насильство, емоційне (психічне) насильство, сексуальне насильство, економічне насильство.
Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх замінюють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що заподіюють шкоду здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі штовхань, побоїв, катування, струсу, у виді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя катування, загрози зброєю, загрози заподіяти шкоду родичам або друзям. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, надання їй отруйних речовин чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снотворних, не прописаних лікарем), а також намагання удушити чи втопити дитину.

Емоційне (психічне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людської гідності, обвинувачення її в тому, у чому вона не винувата, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства відносяться також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також висування до дитини вимог, що не відповідають її віковим можливостям.

Сексуальне насильство чи спокушання - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослим чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб чи одержання вигоди. До сексуального розбещення відносяться також втягнення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

Економічне насильство — це ненормований робочий день, невиплата заробітної плата, експлуатація праці дітей. В Україні існує праця дітей у віці до 14 років, який офіційно визнаний межею початку трудової діяльності. Виконуючи некваліфіковану, переважно важну, фізичну роботу, та ще й без офіційного оформлення трудових відносин, діти часто стають жертвами надмірного фізичного і психологічного навантаження, страждають від шкідливих умов праці. Експлуатація дитячої праці негативно відображається на здоров'ї дітей, подальшому їх розвитку, заважає освіті.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але всі вони поєднуються одним - порушення прав людини, збиток здоров'ю дитини чи небезпека для її життя. Негативними наслідками є психологічні травми, які приводять до посттравматичних та психореактивних розладів, синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок та ін. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевні рани, психіку дитини, що постраждала від насильства. Суспільні наслідки насильства над дітьми - це, насамперед, втрата людського життя у результаті вбивств дітей і підлітків чи їхніх самогубств, це втрати в їхньому обличчі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення психічного і фізичного здоров'я, низький освітній і професійний рівень. В майбутньому це втрата батьків, здатних виховувати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками, людьми, здатними на різні види насильства.
Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з положення, що створилося, вони і самі можуть творити насильство. Це зокрема, відноситься до сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати секрет і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, подарунки.

Якщо дитина, підліток боїться підвести на вас очі, тихим голосом виправдовується за будь-який свій, на вашу думку, поганий вчинок, — це не ознака благополуччя. Перед вами — пригнічена, слухняна і безвольна особистість, яка може такою залишитися й почуватися нещасною все життя, в інших випадках — затаїти кривду, а то й зло. Це дуже можливо, якщо ви, батько або вчитель, не допоможете їй підвищити самооцінку, самоповагу, не підтримаєте її прагнення до розвитку і вдосконалення себе, своїх стосунків із оточенням, зі світом, відповідальності за власне життя.

А колючий, відсторонений погляд важкого, як часто кажуть, недисциплінованого підлітка, якого не люблять батьки, учителі, вихователі і якого уникають однолітки? У цьому погляді — тріснутий світ, який так і невстиг вибудуватися й зміцніти, а також замасковані біль, розпач, самотність. Отож ви чогось не догледіли, щось проґавили, а то й просто зіпсували у ваших із ним стосунках. Як кажуть лікарі, якщо пацієнтові болить — отже, він живий, тобто його можна врятувати, вилікувати. Поставити на ноги можна й людину, котра оступилася, заплуталася.
Як засвідчує практика, на сьогодні певна частина сімей не спроможна виконувати свої основні функції – забезпечити належний добробут та виховання дітей. Як наслідок цього – зростання кількості дітей, які позбавлені батьківського піклування, зазнали утисків та жорстокого ставлення. Насамперед, зневажаються основні потреби дитини з боку батьків – це недбале, безвідповідальне ставлення, за якого не задовольняються життєві потреби неповнолітніх – у харчуванні, одязі, житлі, навчанні, лікуванні. Як правило, жертвами такого ставлення стають малолітні діти.

На даний час також гострою залишається проблема неповних сімей, коли неповнолітні діти залишаються на матеріальному забезпеченні та вихованні лише матерів, які не завжди в змозі у повному обсязі створити необхідні умови для дитини. Частина таких матерів потрапляє у алкогольну чи наркотичну залежність, забуваючи про своїх, здебільшого малолітніх дітей, а також виміщаючи на них зло за свою невдалу долю.

Батьки, пам`ятайте, що будування взаємин — це обопільний процес, заслуга або вина обох сторін — дитини і дорослого. І вчаться вони одне в одного. Адже не даремно кажуть: «Як гукаєш, так і відгукнеться!» Звісно ж, ведуча, спрямовуюча роль належить усе ж таки дорослому, який перебуває поруч, взаємодіє з дитиною, намагається на неї впливати, судити, карати, заохочувати, звинувачувати. А отже, і відповідальність лежить насамперед на дорослому. Сам він, його приклад відбиваються в душі дитини та на її поведінці. І щасливі або незадоволені батьки та вчителі, дивлячись у це дзеркало, насправді бачать самих себе, продукт власних виховних зусиль (або «старань» своїх попередників).
Хто навчився дивитися на себе «чужими очима», а на інших — як на рівного собі, той не «наступить» на незахищену вже дорослу людину або маленьку дитину. Позиція «на рівних» передбачає аж ніяк не однаковість чи безликість, а рівність і великих і малих у своєму праві на повагу, співчуття, любов. І людина, з якою ми взаємодіємо, повинна в це повірити. Особливо дитина. І особливо та, щодо якої було вчинено насильство, яка заплуталася й розгубилася, але має надію знову знайти себе.

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту.

Кiлькiсть переглядiв: 1349

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.